Меню сайту
Календар новин
| « Квітень 2024 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | |||||
Пошук
Міні-чат
ДУХОВНІ РОЗДУМИ
Проповідь:
Іноді,
задумуючись над великою кількістю християн у світі, а нас понад мільярд,
задаюсь питанням, чому так багато християнських церков, хоча Святе Писання Одне
і Господь Один? А ще мене хвилює питання, на яке разом з вами намагатимусь
відповісти, а саме – яку пошану належить віддавати Діві Марії, котра стала
Матір'ю нашого Спасителя Ісуса Христа? Безумовно не йтиметься зараз про Церкви
католицьку і православну, де це відношення має особливе значення. У розмовах із
братами, які не належать до вищезгаданих Церков, я почув таке запитання: «Чому
ви молитесь до Богородиці, якщо треба молитись до Єдиного Бога?» І друге - «Ви
кажете, що Марія мала одного сина, але Біблія каже про інших дітей Марії?».
Відразу на такі запитання не можна дати відповіді, але якщо дослідити глибинно
Святе Писання і мати серце відкрите на дію Святого Духа, Який і є Причиною
великої молитовної пошани до Матері Господа, то всі відповіді отримаємо
вичерпні.
Починаємо з початку. Книга Буття: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і
між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш
намагатись ввіп'ястися йому в п'яту». Це 3 розділ 15 вірш книги Буття. Слово
«потомство» може мати однину чи множину. Одне є певне, що ці слова відносяться
до Єви і її нащадків жіночої статі, які мали б це «потомство» народити.
Безумовно обіцянка Господа про перемогу «потомства» над дияволом розвивається
із часом далі. Бог починає конкретизувати, хто ця жінка і «потомство». Великий
пророк Старого Завіту Ісая за Божим дозволом привідкриває таємницю Божого
Спасіння: «Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина
і дасть йому ім'я Емануїл (означає «З нами Бог»)» (Іс. 7.14). У Розділі 9 вірш
5 книги Ісаї читаємо: «Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на
плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець
довічний, Князь миру». Якщо б пророцтво відносилось до дружини тодішнього царя
Ахаза то, не було б ім'я хлопчини окреслене вище згаданими словами, які
відносяться тільки до єдиного Бога. Отже, маємо дівицю, яка народжує Сина Бога
Всевишнього, Князя миру. Вже з цих слів Богородиці належить слава і честь вища
від ангелів! Думаю тут ніхто сумнівів більше не матиме.
Але як довести те, що Марія не мала більше дітей, крім Ісуса, якщо в Євангелії
від Матея «брати» Ісуса перелічені поіменно. Хто вони насправді Ісусові?
Євангеліє від Матея (13, 54-55) «... Хіба він не син теслі? Хіба не його мати
зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда? І його сестри хіба не
всі тут між нами?». Є ще одне місце в Євангелії від Матея, де читаємо про
Йосифа: «Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній:
прийняв свою жінку; та не спізнав її, аж поки не породила сина, і він дав йому ім'я
Ісус» (Мт. 1,24-25). Слово «спізнав» в арамейському значенні сприймається як
«увійшов до жінки» з метою зачаття дитини, але це не повне значення слова.
«Спізнати» - це теж в єврейській мові визнати жінку і її дітей за своїх перед
громадою, тобто стати законним її чоловіком і батьком для дитини із всіма
правами. Тому перше значення слова «спізнати» тут ми не застосовуємо. Зрештою
далі читаємо «Як же вони вирушили (мудреці) в дорогу, ангел Господній з'явився
у вісні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у
Єгипет...» (Мт. 2.13). Ангел міг сказати по-іншому виходячи із слова «спізнав»
- «бери свою дружину і її дитя», що більш логічно, але так сказано не було.
Отже, Йосиф займав місце духовного опікуна і глави сім'ї, створеної самим
Господом.
Повернемось ще раз у Старий Заповіт до книги пророка Єзекиїла 44 вірші 1-3:
«Тоді привів мене назад до зовнішньої брами святині, що звернена на схід; вона
була зачинена. Господь сказав до мене: «Брама ця буде зачинена, не буде
відчинятися, ніхто не ввійде нею, бо Господь, Бог Ізраїля, увійшов нею; вона
буде зачинена. Лише князь - як князь - у ній сяде, щоб їсти хліб перед
Господом; він увійде сіньми тієї брами і нею ж вийде». Якщо Марія стала Матір'ю
Бога, значить стала тією «Святинею» Нового Заповіту, де замешкає Бог. Написано:
брама була зачинена, крім Господа-Князя ніхто не увійде нею, і вона залишиться
зачинена. Чи не підказує глузд, що йдеться про непорочність дівицтва і
збереження дівицтва після народження Месії? Ніхто не може бути рівним Богові
навіть ступенем крові, бо це б виключало Божественну неповторність і
винятковість. У Старозавітній святині не міг хто-небудь інший замешкати, крім
Живого Бога, так само у Новому Завіті ніхто не міг замешкати більше у лоні Діви
Марії, крім Ісуса-Господа, Втілене Слово Отця Небесного! Інакше Бог сам би себе
заперечив, готуючи нас до прийняття Месії через книги Пророків.
Остання книга Нового Заповіту, книга Одкровення Івана Богослова свідчить про це
ще раз: «І знамення велике видно було на небі - жінка, одягнена в сонце, і
місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок. І мавши в
утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження... І народила
сина-чоловіка, що має пасти народи жезлом залізним; і вознесено дитя її до Бога
та престола його» (Одкр.12.1-5). Думаю, що аргументів достатньо визнати Марію
єдиною Матір'ю Божою та Матір'ю Нового Ізраїля - це всіх нас віруючих в Ісуса
Христа.
Щодо братів і сестер Ісуса, то згідно родинних відносин у євреїв поняття
двоюрідний чи троюрідний брат і сестра відсутні. З боку родини Марії чи Йосифа
могли з ними мешкати діти рідної сестри матері Марії або рідні Йосифа, що чітко
не вказувалось у Євангелії. Зрештою Ісус чітко вказує, хто його родина:
«Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: «Ось моя мати і брати мої!». Бо хто
чинить волю мого Отця, що на небі, той мені брат, сестра і матір» (Мт.
12,49-50). Марія є нашою Матір'ю, Новою Євою усіх живих християн XXI століття!
Пресвятая Богородице, Спаси Нас! Нехай кожний віддасть їй молитву подяки і
прослави за досконале виконання волі Отця! Амінь.
Не забутися про те, хто ти є насправді
Заробітчанка працювала в сім’ї заможних людей. Вони були дуже
обдаровані люди, користувалися великим авторитетом у суспільстві,
займали високі посади на роботі, були весь час дуже зайняті. Саме тому
їм потрібна була прислужниця, котра могла би робити всю домашню роботу.
Їй за це гарно оплачували і вона була задоволена, незважаючи на те, що
мала вищу освіту і в дома працювала вчителькою.За кілька хвилин після вечері, коли у хаті настала тиша, хтось постукав у кімнату до малого господаря дому. Це була прислужниця. – Я в минулому була вчителька математики – сказала вона ламаною мовою юнака – і хоч добре не вмію розмовляти на твоїй мові, але цифри у наших мовах пишуться однаково, то може спробуємо разом подивитися на ті формули?
Юнак лише здивовано кивнув головою на знак згоди.
Той вечір став незабутім вечором не тільки для того учня, який наступного дня отримав похвалу від шкільної вчительки, але також і для жінки. Справа в тому, що після "домашнього заняття”, коли вона виходила з кімнати, хлопчина сказав: "Дякую, вчителько!” Жінка обернулась і сказала: "Це я тобі маю дякувати за те, що ти мені пригадав, хто я є”
Кожного разу, коли змінюєш місце перебування, місце праці, спеціальність і все інше, є те, що ти не можеш викреслити із свого життя – це те, що є твоєю природою, суттю, неповторністю, життям. Це ти не можеш викреслити з твого життя. Бо, якщо так станеться, то ти знищиш себе і не будеш більше себе поважати, любити, жити в щасті із собою.
Християнин покликаний любити так, як Христос полюбив його – це є суть життя християнина, це те, що творить його неповторним.
Коли тебе хтось просить про допомогу, це означає, що Бог хоче пригадати тобі про твоє покликання, щоб ти не забувся, хто ти є!
Саме тому, дехто дякує тій людині, якій вдалось помогти, бо таким чином одночасно вдалось відновити своє покликання!
Христос нас любить! Він також просить, щоб цю любов ми показали іншим!
Бути священиком нелегко. Бувають такі ситуації, коли твоє серце не може наповнитися радістю, хоча тобі звіщають радісну вістку. Ти не можеш радіти, знаючи, що зло звело із доброї дороги вірних і штучно навіяло їм радість… Вони радіють по своїй слабкості, а ти не можеш.
Ти не можеш втішатися тим, що зло далі продовжує хитрістю зводити людей, даючи їм короткочасну насолоду, яка дає почуття грішної радості.
Ти – священик, ти не можеш втішатися грішною радістю, ти можеш лише далі продовжувати любити. Твоє серце наповнюється радістю лише надією, що грішник навернеться і буде спасенним.
Нелегко священику розділити радість з тобою: коли приходиш закоханим і сповіщаєш радість, що скоро станеш батьком/матір’ю, а він знає, що ви ще не є чоловіком і жінкою, а отже дитятко зачате у грісі.
Нелегко священику розділити радість з тобою: коли хвалишся як вдалось зекономити гроші чи заробити їх, а він знає, що це було здобуто нечесним шляхом.
Нелегко священику розділити радість: коли жінка тішиться, що знайшла довгоочікувану любов, бо закохалась в чоловіка-ідеал її життя і той відповів їй взаємністю, а священик знає, що це сталось ціною того, що розбилась чиясь сім’я .
Важко радіти з того, коли людина хвалиться добрим заробітком, який їй трапився випадково, і ти знаєш, що вона працювала по неділях і святах, не ходячи у храм..
Нелегко священику розділити радість: коли він бачить церкву переповнену на великі свята, знаючи, що у наступну неділю храм буде майже порожнім.
Важко радіти, коли людина розказує як їй повезло, бо зробила поганий вчинок і ніхто її за це не наказав, бо знаєш, що все рівно все колись всім воздасться за їхніми вчинками.
Нелегко священику розділити радість з людиною, яка тішиться від того, що вона помстилася іншій людині, щоб та засвоїла урок на ціле життя.
Не може священик радіти із грішної радості.
Натомість його радості немає меж, коли грішник кається і навертається, змінюється.
Отож, брате / сестро, не ображайся, якщо твої очі сяють радістю, а в його очах – загадкова журба. Прийде час і ти побачиш радість і в його очах.
Це буде тоді, коли радість буде безгріховна і чиста.
Ідучи по дорозі життя, я не раз даю собі це питання: "Чому я такий?”
Залишаючись на самоті, передумуючи минуле, знову повертаюсь до цього питання. Згадую мої вчинки і ще раз пригадую ці слова: "Чому я такий?”
Із цією проблемою я звернувся до вчителя життя і почув таку відповідь: "Дуже добре, що ти зауважив, що ти є іншим, не таким, як всі. Добре, що тобі відкрилось, що ти є особливим, хоча і маєш багато чого подібного до інших. Молодець, що зауважив те, що коли ти залишаєшся на самоті, саме тоді зауважуєш свою особливість. Роби так і надалі, це дуже допоможе тобі, допоможе також іншим бачити тебе, неповторного і особливого.
Багато сумнівів, які доводять мене до страждання невимовного…
Мені дуже часто хочеться втекти до моїх товаришів і зникнути у їх компанії. Уже звик думати так, як вони думають. Часто даю їм можливість вирішувати за мене, думати за мене. Для мене це є великим жестом товариськості і дружби, а якщо чесно, то це є рятунок для мене.
Так втікаю від того, що мене найбільше непокоїть і що мені найбільше створює незручності – це моя думка, моє переконання, моє внутрішнє життя. Хтось мені вже казав, що це потрібно мені, а я все рівно найбільше остерігаюсь цього.
Я знаю правду: я просто ніколи не задумувався над собою.
Роблю так, як роблять інші. Навіть, якщо мені це не подобається, або ж не подобалось раніше, але приходить час вибору і роблю так, як інші. Повадки, слова, вчинки, зацікавлення і ще багато чого стало для мене тим самим, що у інших.
Роблю це можливо, щоб не вирізнятись серед них і не бути виключеним із їх компанії. Бо як виключать мене, тоді що ж буде зі мною? Я тоді залишуся на одинці, без інших, самотнім. А так маю хоч якесь запевнення.
Все йде добре, якщо ці "інші” починаються ділитися між собою і стають протилежними один до одного. Так я відчуваю ще більший неспокій, бо хочу бути зі всіма, а не виходить так – потрібно визначитися.
Не можу і сам зрозуміти, що діється…, але вже так втягнувся у цей стиль життя, що дуже важко бути без нього. Відійти від такого способу життя – це би означало повернення до найболючіших проблем. Ти думаєш, що я байдужий до свого особистого життя?
Якби ти знав скільки разів я думав над цим? Ти думаєш, що я не свідомий того, що роблю? Не усвідомлюю, що існую..., а отже, не живу?
Якби ти знав мої муки і тугу за радістю. Як би ти знав мої муки?
Можеш мені повірити, я готовий слухати усе, що мені скажеш, щоб я зробив, щоб життя увійшло у мене, щоб жив.
Пройшло трохи часу ...
Тепер я вже не дорікаю собі, батькам, друзям та іншим, закидаючи: Чому я такий?
Мені тепер добре. Я усвідомлюю свій характер, свою особливість і неповторність, зауважую, що я не такий як інший, що маю своє минуле і маю, навіть, свою теперішність, мабуть відтепер особливим буде майбутнє.
Не таке, як в усіх, не таке, як в інших.
Наше християнське життя – це не випадок, це поклик Бога скерований до людини. В часі сотворення Бог вдихнув життя в людину. Так сталось перше покликання: покликання від небуття до буття!
Бог дарував людині все, що є у цьому світі, забезпечив усім, щоб життя було безпечним та радісним: цим самим покликав до життя в повноті. Бог сотворив Людину чоловіком і жінкою, показуючи серйозність свого наміру сотворити на образ і подобу, бо покликав до спів-сотворення, тобто продовження того, що почав Всевишній Творець. Це було покликання до уподібнення до Бога. Злий дух цей діалог перервав. Перешкодив, щоб людина відповіла Богу. Коли людина дала відповідь дияволу, то втратила багато. У християнстві дуже часто згадується про покликання: покликання до наслідування, до зміни життя, покликання до свідчення і проповідування.
Бог – той, хто кличе, а людина – та, котра дає відповідь. У покликанні завжди є вибір: сказати "Так”, або "Ні”.
У покликанні зажди є той, хто кличе і чекає, і той, хто дає відповідь. Відповідь – це думка, слово, поведінка, це спосіб життя. Це твоє теперішнє і твоє майбутнє.
Бути покликаним – означає визнати у своєму житті присутність іншого – того, хто покликав і далі продовжує кликати.
Бути покликаним – це не бути самозванцем, якимось випадком чи наслідком якогось збігу обставин. Покликаний має своє достойне і вище походження.
Жити покликанням – це пам’ятати про того, хто тебе покликав і пам’ятати ціль, до якої ти покликаний.
Дати відповідь на покликання – зможе тільки зріла людина, яка відноситься до свого життя у повноті відповідальності, яка вдячна за те, що було довірене їй – бути, жити, продовжувати творити.
Творець уміє чекати. Він знає, що ми потребуємо часу. У Нього часу нема. Для нас час – це нагода дати відповідь, це шанс і можливість дати зрілу відповідь. Навіть якщо вона була поспішною, Бог зрозуміє нас і буде чекати далі на відповідь правдиву, навіть якщо залишиться непоправимий слід від попередньої незадовільної репліки.
Покликання – це як полум’я свічки, яке горить, вказуючи на життя. Яке час від часу хитається у різні сторони, даючи знати, що вплив зі сторони. Це полум’я час від часу втрачає світло, його яскравість і теплоту. Світить добре лише тоді, коли полум’я скероване угору, у височінь. Саме так настає спокій, саме так приходить рівновага, саме так настає впевненість та зрілість. Настає Ясність. і з’являється тиха радість: звершилось…
Загасло полум’я. Димка піднялась вгору… туди, де стреміло полум’я. Зникло полум’я, зникла хвиля диму. Покликання звершилось у повноті. Відповідь дана.
Одного разу мале ягня побачило діру у загорожі, через яку могло пролізти тільки воно. Не довго думаючи, вистрибнуло і опинилося на волі. Радості не було меж: ягня підстрибувало, співало, глибоко вдихало повітря, вказуючи, що вдихає свободу. "Яке гарне відчуття бути вільним!” – так сказавши, воно побігло у незнаний край і зникло у далині.
Поволі день схилявся до заходу, наставала темрява, приходила ніч і глибока темінь, нічого не було видно. У цій темряві воно на нещастя заплуталось у тернині і після багатьох намагань не змогло визволитись. Враз із цим прийшло почуття страху і потреба опіки. В одну мить, десь зовсім недалеко, ягня відчуло якесь гарчання і важкий, лякаючий подих. Промінь світла, що відходило від місяця, стрімко прорізав цю темряву і вже стало видно якусь постать із страшними обрисами, зеленими очима і виблискуючими зубами.
"Небезпека!” – усвідомило ягнятко і почало намагатись утікати що було сил, але все намарно. Воно здійняло крик помочі і благало про допомогу. Небезпека насувалась все ближче і ближче. Прийшла думка про кінець свободи, більше того, вже наблизився кінець життю.
На превеликий подив "небезпека” враз відступила, а натомість ягня відчуло чиїсь міцні, але ніжні руки, що взяли і пригорнули міцно до теплих грудей. Це був пастир, його кликали "Добрим Пастирем”. Він нічого не питав, не домагався пояснень, не сварив, лише міцно притиснув до грудей, передаючи тепло, враз із ним також почуття безпеки і спокою.
Незабаром були в дома. Пастир положив спляче, втомлене ягня у стайні, а сам далі сів біля вогню на сторожі.
Наступного ранку усі просили, щоб Добрий Пастир залатав дірку у загорожі, але на превеликий подив усіх він цього не зробив.
Багато потім наближувалось до діри, багато заглядало крізь діру, щоб побачити щось інше, а може вдихнути іншого повітря? Ягня дивилось на них і не відповідало нічого, от лишень час від часу дивилось на свого Доброго пастиря, бажаючи переконатися, що воно біля нього.
Незабаром вони всі вийдуть із кошари і будуть поза огорожею, будуть на свободі. Та все ж будуть почуватися у безпеці, дивлячись час від часу за пастирем і переконуючись, що є близько нього.
Любов не полонить – вона завжди залишає можливість вибору. А якщо і ставить якусь загорожу, то для того, щоб вберегти і захоронити від небезпеки.
Ти знаєш: яка різниця між милостинею і заробітком?, або про те, як можна втратити милість
Жебрак сидів при дорозі і просив милостиню. Він кожного дня приходив на це місце і кожного дня повторював одне і теж: просив, пояснював для чого і дякував. Вже навіть утворилось коло клієнтів, які постійно відвідували його і творили своє діло милосердя. Те, що він довший час не міняв місця свого перебування свідчило, що йому добре йшло на саме тут.
Одного дня жінка, проходячи біля нього, сколихнулась на його убогий вигляд і жалюгідний голос. Рука потягнулась до кишені і те, що було впало на руку жебрака. Той поглянув та особливих реплік подяки не висловив, а, навпаки, скривився і потім обурився, мовляв: мало.
Жінка вже зробила кілька кроків вперед, але до неї все ще долинув нарікаючий голос. Вона обернулась і вернулась до жебрака. Поглянувши пильно в його очі, спритно забрала ті копійки, що кинула і, усміхнувшись, сказала: "Ти правий, це дійсно не для тебе!”
Жебрак аж онімів, він не сподівався такого. А найголовніше в цій історії те, що той убогий ще довго дивився в сторону відходячої жінки, яка пригадала йому, як він тішився першими дрібними монетами і якою радістю наповнювався від кожного, хто йому виявляв бодай увагу.
У нашому духовному житті, ми часто переживаємо на собі цей жебрацький стан. Приходимо до Бога і жебраємо його Милості. Бог щедрий і дає нам. Скільки молитов було вислухано і скільки було заліковано душевних ран?
З часом може статися подібне, коли ми Милість Божу, будемо розуміти, як обов’язок Бога задовольняти наші потреби.
Саме тоді, можемо впасти у гріх невдоволення, нарікання і шемрання.
Остерігайтесь, бо можемо втратити милість Божу, як той жебрак втратив свою милостиню.
Приходять на думку слова із Євангелії і, як ніколи, стають зрозумілими.
"бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.” Лук. 8,18
Хочеться тепер молитися і простягати руку, дякуючи за кожну милість, виявлену щодо мене: за повітря, за їжу, за те, що не один, за те, що отримав і вже звик до того, що це ніби моє…
Виконати Божу волю - це також Чудо
Після похорону жінка підійшла до мудреця і відкрилась у своїй журбі: «От скажи, Отче, чому цілий місяць ходила до церкви і просила про чудо, сподіваючись, що Бог почує мене…чому Бог не почув мою молитву?»
Досвідчений старець, тримаючи за руку скорботну жінку, сказав: «Небесний Батько вислухав тебе, от лишень не дав тобі ту відповідь, на яку ти чекала. Він без сумніву міг зробити чудо уздоровлення, але згодитися із Його волею – це також чудо. Ціль кожного чуда є виявити силу Божу, а не людські бажання. Господь дасть тобі силу прожити цей час фізичної розлуки із мужем і ви знову зустрінетесь, у небі».
Жінка на якусь мить ослабила руку старця і рука поволі почала вислизувати. Це був своєрідний знак протесту, все ж таки жаль за чоловіком був дуже сильним. І справді нелегко було їй прийняти Божу волю. Тоді старець іншою рукою підтримав спадаючу руку і сказав: « Розумію… ти також мабуть очікувала інші слова від мене, а тепер Бог та я не оправдали твоїх сподівань».
Жінка нічого не відповіла... мовчала...
Коли молишся, то час від часу залишай місце на тишу, щоб дати Богу можливість щось тобі сказати. Бо стається так, що ми просимо і часто вже маємо готову свою відповідь, думаючи, що це Його слова.
Потім розчаровуємось, даючи вину Йому, мовляв тебе просила, ти не послухав, але обнадіяв...
Хресне батьківство – це духовний захист для дитини
Дати початок життя – це дуже важливо, але бути далі тою, котра підтримує життя – це друга велика відповідальність. Вони між собою є дуже пов’язані і не можуть бути одна без одної.
У цей особливий день Материнства хочу звернути увагу на "Хресне батьківство”, котре приходить із духовним народження дитини у часі святого Хрещення. Хресні батьки тримають дитину на руках і свідчать своєю присутністю, що це нове створіння буде мати підтримку у своєму духовному житті.
Хресні батьки – це не якісь другі батьки для дитини, а це основні відповідальні за перші кроки духовного життя маленького християнина. Тому, подарунки на День народження не є настільки важливі, як духовна підтримка. Хресні батьки мають навчити молитись, ходит