Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. 

   

Доказів про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).
Згідно різних переказів Миколай народився 270—286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон.
За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.
Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: Святий Амброзій та Василь Великий.
Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіан (правління 284—305) та Максиміан (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.
По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для чого, згідно тогочасних традицій, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.
Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.
Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно Св. Андрію Критійському, він переконав Миколая у католицькому світобаченні.
Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня по новому стилю (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня по новому стилю (у 20 — 21 столітті)(церкви, що користуються Юліанським календарем)

Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд основані на вчинках одноіменного аббата монастиря Сіон поблизу Мири, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються Св. Миколаю.

   Про трьох сестер
 
Сцена з життя святого: Миколай вкидає золото в кімнату трьох бідних дів. Картина Джентіле да Фабріано. 15 століття.
Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.
Існує дві версії щодо ночей коли Миколай закидав золото. По одній — це відбувалось протягом трьох ночей підряд, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Знову ж таки, існує дві версії щодо закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.
Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6. або 19. грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого день котрого святкується 1. січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.

Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.