Коротка історія


Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.



Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

Проповідь

Святе Писання навчає, що Ісус Христос, після воскресіння перебував на землі сорок днів, з’являвся своїм апостолам, переконував їх, що це він і, що він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, давав вміння розуміти Писання, заохочував до проповідування євангелії по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги у розумінні й проповід

Ісус вознісся на очах своїх учнів, а вони стояли та вдивлялися у небо, не спускаючи з нього очей до часу - аж хмара забрала його. На Бога потрібно дивитися очима віри та розпізнавати його в подібний спосіб, тому що не можливо пізнати Бога тілесними очима та замало статись його свідками тільки в зовнішній спосіб. Хмара забрала Христа, апостоли уже не бачили його, але стояли на місці й пильно вдивлялися в небо, аж поки два мужі у білій одежі стали коло них та заговорили, що він повернеться в подібний спосіб знову на землю. Земного зору не вистарчає, щоб пізнати Бога, а пізнавши його з дару віри, потрібно ретельно готуватися до його приходу на землю. І в «Символі віри» ми визнаємо та потверджуємо, про другий прихід Христа на землю, «судити живих та мертвих».

Святий І. Золотоустий навчає, що хмара - «символ божественної сили», бо на ній ніде не представляється жодна інша сила (пор. св. І. Золотоус., Бесіда 2, на Дія). Через ангелів довідуємося про прихід Христа у тілі на землю, щоб судити мешканців землі, як згадується у Святому Писанні (Мт 19,28; Дія 17,31). Святий І. Золотоустий так говорить про апостолів: «Вони побачили кінець воскресіння, але не бачили початку; а вознесіння побачили початок, але не бачили кінця» (там же). Учні, котрі з таким великим трудом прийняли воскресіння Ісуса, стали свідками його вознесіння на небо, вони не сумнівалися, що це він й отримали надію від ангелів, що він знову прийде. Правда, ангели терміну не вказали, тому що сам Господь говорив: «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець» (Мт 24,36).

Під час вознесіння Христа на небо, зустрічаємося з ангелами, котрі, теж являлися при його народженні, коли Ісус перебував на молитві в оливному саду, як свідків його воскресіння та в багатьох інших місцях. Святе Писання розповідає про їхню роль та завдання, що вони виконують перед Богом. В Молитвослові, сьогоднішнього свята молимося в наступний спосіб: «… як ти, Христе, возносився … ангели злітаючи перед тобою кликали: Підніміть брами, підніміть, бо Цар зійшов до Господнього світла слави!» (Світильний Вознесіння). Ангелів зустрічаємо у білих блискучих одежах, як символ чистоти Духа та сили готовості виконати волю Бога. Вони також, завжди знаходяться при нас, глядять на нас повсякчасно.

Сьогоднішнє свято – свято ангелів та людей, свято неба та землі. Радіймо у цей день і пам’ятаймо, що наша батьківщина на небесах, куди забере нас Ісус Христос із ангелами після останнього суду, - воскреслих мешканців землі. Глядімо вгору, не прив’язуймося до земних речей, котрі незабаром потрібно буде залишити, а з собою візьмемо лише добрі вчинки, котрі визначаються нашою любов’ю до Творця та ближніх. А вчинки любові, милосердя, терпеливості й покори - світла одежа, в неї одягаймося, щоб у ній воскреснути та вознестися з Ісусом Христом, й святими ангелам у вічні радісні небесні простори! Сьогоднішній день – день, коли Христос, ніби взяв початок нашого єства, возніс його Небесному Отцеві, туди прямуймо, там наша мета життя!